"Добре, але чому саме Чернівці?"
---------------------------------------------------------------------------------
Вокзал, ніч -1:14, поїзд Ковель-Чернівці. Їхати у Чернівці зі Львова 5:49 годин – ніколи і не думала, що так довго. В думках чомусь крутилась все дурна думка – 4 години. Але вже як є. За то є нічний поїзд, а це завжди зручно – звечора заснув і зранку вуаля – інша частина України. Щось в них є, в оцих наших поїздах. По світу, а в Європі так точно, не часто такі зустрінеш – поїздів з поличками для лежання. Переважно звичайні крісла з максимум що підставкою для ніг. (Схожі поїзда хіба що у Індії – в них там, ще й трьох ярусні зустрінеш. От така от дивина).
Чернівці – місто песиків та тролейбусів.
Ранок в Чернівцях ( 7:40)
Вийшла з поїзда, свіже повітря, гарна погода, не то щоб сонячно - сонце ще ховається. При вході у вокзал купа машин, ну не те щоб купа, але все таки з два десятки назбирається.
І так, йдемо в центр – дорога під гору. Якось не звично от так дертись, але це все щось нове, а для молодих людей це як бальзам на душу. Їдуть старенькі тролейбуси, трясуться бідні від бруківки поміж особняків і дерев. Але в них щось є – пахнуть вони радянським союзом, а це історія, хоч яка вона і не була. З гори на долину котяться бежеві Жигулі. Виявились оці Чернівці мені звичайнісіньким селом з електричними лініями для тролейбусів (ну, мабуть, не зовсім звичайнісіньким). В думках прокручується питання, яке до поїздки задавали мені рідні і друзі – «Добре, чому саме Чернівці?». І дійсно чому саме вони – тяжко було відповісти. Щось мене до них вабило. В слово «Чернівці» чомусь все вкладала такі слова як українська інтелігенція, освіченість, добродушність, а також гори та бруківка. Не знаю навіть, що могло вкласти в мою голову ці уявлення про це місто, але підтвердити їх я дуже хотіла.
Пісня про Марічку – окрема тема.
Починаючи з 2004 року кожного дня о 12-тій годині з балкончика ратуші трубач у народному одязі виграє мелодію пісні "Марічка" ( «А на тому березі де живе Марічка…»). Захоплює дух, хоча здається, що в тому такого, але це краще, що могла придумати чернівецька влада. В ту хвилину з'являється,точніше проявляється, гордість що ти - українець.
Але є у Чернівцях багато чого і не нашого, неукраїнського. Чернівці, як і зрештою ціла Україна за всі часи була під владою різних державностей, тому має в собі в сього по трохи. На території Чернівців жили також і німці, румуни, євреї. Вони і внесли в архітектуру міста свої символи, свій колорит.
"Чернівці - місто контрастів..."
Будинок корабель
У Чернівцях є будинок схожий на корабель, що мовби пливе на пагорбі міста, розділяючи вулиці. Ось і відповідь на питання, чому у місті пахне морем.
Колишня резиденція буковинських митрополитів, а тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. ( Занесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – в Україні, якщо не помиляюсь, окрім резиденції до ЮНЕСКО включено ще лишень два храми Києва (Софійський собор та Києво-Печерська лавра) та центральна історична частина Львова)
Це архітектурне диво варто побачити. На території теперішнього університету чути цією, раніше згаданою, українською інтелігенцією - починаючи від коридорів університету і закінчуючи його охоронцями.
