Tomorrow gonna be the same as today
If you crying today becouse of nothing
than probably you gonna be crying tomorrow by nothing
tomorrow also gonna have those gray skies
those losted motivations..,those tears. all the same
Today is the mirrow picture of tomorrow

Be happy right now - becouse today is already yesterday tomorrow
So as you were planed tomorrow must be great..

Досвід - він такий неминучий

Щоб ти не робив -відлік уже пішов.

Хороший є,..є він і не дуже.

от так., а інакше, як би ми пізнали життя?

=)

Experience - it's so unavoidable

Whateve you just done - the countdown has start

Here is good, there is bad ..

Like this - otherwise, how would we get to know life?

Можна й без

Можна прожити без коханої людини
без переживань сердечних та душевних травм
без мужності переступити через маленькі труднощі
без сили зрозуміти те, що іншим й не збагнути
без метеликів та трепету в собі
без шепоту з ласкавих слів
без обійм гарячих й очей ніжних
 можна й без...
 ...але кому потрібне таке життя?.. :)

хто в якому світі живе...

Багато розмовляю - ділюсь своїми враженнями, думками про зовнішній світ з друзями. Зловила себе на тому, що втомилась від оцих надмірних думок та розмов. Вихід один - писати. Так, саме писати - викладати їх на білий електронний аркуш. Кому цікаво - прочитає, задасть питання. Кому ні -не забиватиме свою голову чужими та бездарними ідеями.

Сьогодні побувала в ЛНУ ім. Івана Франка. Посиділа в подружки на парі, на семінарі (практичні заняття) в 4-того курсу "Економіка підприємства". І просто не можу не поділитись побаченим і почутим. Зразу виникають порівняння. Так, я навчаюсь на менеджменті в НУ "ЛП" і це не Економіка підприємства тому порівняння можливо будуть не зовсім правомірними. Але все-таки я не можу не написати про них. 1.) Люди. Люди безумовно різні - кожен сам за себе ( ми ж ходимо всі купками, вірніше кожен має свою купку, що з кожним роком зростає), менш відкриті, більш безтурботні, мрійники ( ми ж знаємо життя несправедливе і мрій - не мрій), їм всеодно чим живе одногрупник. ( нашим же все цікаво - як розвивається, як будує своє життя і  т д.). 2) Викладачі. Знову ж таки не зовсім правомірно - бачила лишень одного з них ( вибірка геть зовсім мала). Але все-таки того викладача, що я побачила можу порівняти з нашими. І так, Мирослава Миронівна певно до пари сама готувалась як та студентка-першокурсниця: витончена мова, вживання афоризмів, пряма постава, відмінні рухи руками, тепер голосу- високий, дзвінкий, як на сцені. Ставлення до студентів поблажливе в плані поведінки на парі. В плані навчання - ні. Багато вимог -презентацій, рефератів, доповідей, оповідань про Успіх і т д., допустима лишень одна "н". З іншої сторони ці вимоги є не такі і страшні, що коригуються в ході навчання з можливостями студентів. У нас більшість викладачів - це боги, яким служать студенти. У них же богами є студенти, перед якими навколішки стоять викладачі. Дисципліни там мало, хоча зрештою  і в нас всяке було. Далі, що далі..хмм...Розум проявляється не гостро особливо в хлопців. Поводять себе як діти - і про що з ними й говорити. 

    Всьому цьому є плюси і мінуси одночасно. Питання стоїть лиш в тому - хто до чого привик, хто  в якому світі живе.

ПС: Багато критики прозвучало, та це лишень бачення однієї пари, яка може абсолютно не збігатись з найбільш поширеною ( об"єктивною) думкою.

ПРОДАЖІ

Акційних знижок нам не треба

реклам яскравих і веселих лиць

ви дайте те, що душі є близьке

ви дайте те, що не згасне

і хай ціна там буде невблаганна

і попит низький-низький

та буду знати, що взяла що треба

що взяла те, що назову своїм

Не хочу я з того залежаного брати

хоча й погане воно може і не є..

та дайте те,що вже варто брати...

Постулати

 Мабуть треба плисти за течією
і не звертати..
Що має статися - станеться.
Ким маєш стати- станеш.
А губити себе не варто
І бути собою.
Що не любиш - не люби..
Що кривдить тебе - викини його..
і почекай хай вивезуть сміття..
Що любиш - не відпускай..
Люби себе..- бажай собі кращого.
і Не слухай чиїсь постулати,
І ці також  - склади свої..
І не звертай від них
 - кращого вже не придумаєш..

"Добре, але чому саме Чернівці?"

---------------------------------------------------------------------------------

      Вокзал, ніч -1:14, поїзд Ковель-Чернівці. Їхати у Чернівці зі Львова 5:49 годин – ніколи і не думала, що так довго. В думках чомусь крутилась все дурна думка – 4 години. Але вже як є. За то є нічний поїзд, а це завжди зручно – звечора заснув і зранку вуаля – інша частина України. Щось в них є, в оцих наших поїздах. По світу, а в Європі так точно, не часто такі зустрінеш – поїздів з поличками для лежання. Переважно звичайні крісла з максимум що підставкою для ніг. (Схожі поїзда хіба що у Індії – в них там, ще й трьох ярусні зустрінеш. От така от дивина).

Чернівці – місто песиків та тролейбусів.

        Ранок в Чернівцях ( 7:40)
     Вийшла з поїзда, свіже повітря, гарна погода, не то щоб сонячно - сонце ще ховається. При вході у вокзал купа машин, ну не те щоб купа, але все таки з два десятки назбирається.

І так, йдемо в центр – дорога під гору. Якось не звично от так дертись, але це все щось нове, а для молодих людей це як бальзам на душу. Їдуть старенькі тролейбуси, трясуться бідні від бруківки поміж особняків і дерев.  Але в них щось є – пахнуть вони радянським союзом, а це історія, хоч яка вона і не була. З гори на долину котяться бежеві Жигулі. Виявились оці Чернівці мені звичайнісіньким селом з електричними лініями для тролейбусів (ну, мабуть, не зовсім звичайнісіньким).  В думках прокручується питання, яке до поїздки задавали мені рідні і друзі – «Добре, чому саме Чернівці?». І дійсно чому саме вони – тяжко було відповісти. Щось мене до них вабило. В слово «Чернівці» чомусь все вкладала такі слова як українська інтелігенція, освіченість, добродушність, а також гори та бруківка. Не знаю навіть, що могло вкласти в мою голову ці уявлення про це місто, але підтвердити їх я дуже хотіла.

          Пісня про Марічку – окрема тема.

     Починаючи з 2004 року кожного дня о 12-тій годині з балкончика ратуші трубач у народному одязі виграє мелодію пісні "Марічка" ( «А на тому березі де живе Марічка…»). Захоплює дух, хоча здається, що в тому такого, але це краще, що могла придумати чернівецька влада. В ту хвилину з'являється,точніше проявляється, гордість що ти - українець.

           Але є у Чернівцях багато чого і не нашого, неукраїнського. Чернівці, як і зрештою ціла Україна за всі часи була під владою різних державностей, тому має в собі в сього по трохи. На території Чернівців жили також і німці, румуни, євреї. Вони і внесли в архітектуру міста свої символи, свій колорит.

"Чернівці - місто контрастів..."

          Будинок корабель

    У Чернівцях є будинок схожий на корабель, що мовби пливе на пагорбі міста, розділяючи вулиці. Ось і відповідь на питання, чому у місті пахне морем.

          Колишня резиденція буковинських митрополитів, а тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. ( Занесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – в Україні, якщо не помиляюсь, окрім резиденції до ЮНЕСКО включено ще лишень два храми Києва (Софійський собор та Києво-Печерська лавра) та центральна історична частина Львова)

      Це архітектурне диво варто побачити. На території теперішнього університету чути цією, раніше згаданою, українською інтелігенцією - починаючи від коридорів університету і закінчуючи його охоронцями.